Голова Якова

More about the book

Тривалу історію написання нової книжки сам Любко Дереш пояснює так: «За царя Гороха, коли людей було трохи, роман «Голова Якова» носив назву «Як стати Богом і не заплакати». Тоді я ще не знав, що цей роман стане для мене однією з найзапекліших (і найтриваліших) робіт над літературним твором. За п´ять років, поки писався роман, я встиг зненавидіти літературу, простити їй все і знову полюбити, заблукати у власному творінні і щасливо віднайтися, врешті, розчинити готовий уже роман «Як стати Богом...» в кислоті і випити, в кращих традиціях 60-х, цю юшку до дна. Рукописи хоч і не горять, зате добре розчиняються». Геніальний композитор Яків дістає незвичну пропозицію від свого брата, політтехнолога: написати симфонію до Євро-2012. Замовники - таємничі темні отці. Невже він створюватиме музичний пролог до апокаліпсиса? Рідна домівка стає для нього мистецькою в´язницею. І навіть попри постійну присутність у його житті чотирьох жінок-муз жодна нота не лунає в голові Якова. Щоб віднайти потрібні звуки, йому доведеться зіграти на найпотаємніших струнах душі, а, може, вмерти і відродитися знову. Як написав у передмові до роману Юрко Іздрик, у книзі є багато свідчень того, що тема пошуків свого «я» - гостро актуальна як для автора, так і для його персонажів. «У цьому сенсі новий роман Дереша є ідеологічним, хай навіть ідеологію цю відчитує і сповідує лише одна людина - сам автор. Цтім, книга пересичена й загальнодоступними, сказати б - трендовими ідеологемами. Тут і так звана «релігійність», і хіпстерство, і досвід усі лях новітніх «тренінгів», іще бозна-що», - так характеризує роман Іздрик.